Коли я згадую своє дитинство – мороз шкірою. Змалку я не могла збагнути, чому мама мене не любить, чому вона не обіймає мене, як інших дітей їхні неньки. Тато ставився до нас з братом ще гірше. Він або кричав, або бив, ми його наче дратували.
Щовечора до нас приходили друзі батьків. Разом вони пиячили до ранку. І це в той час, коли ми голодні намагались заснути. Коли ж мені виповнилось 13 доводилось відбиватися від одного друга тата. Той намагався мене зґвалтувати. Тоді втекла з дому через вікно і до ранку не поверталась. І як таке можна пробачити? Ще й коли вже розумієш, що нормальні батьки дітей захищають.
Саме тому в 15 я втекла, вступила в коледж. Я гарно навчалась, та зовсім не мала нормального одягу. Допомогла моя вчителька зі школи. Вона пішла зі мною на секонд-хенд і підібрала багато досить гарних речей. Ще й гроші дала на всілякі дрібниці.
Я знала, що мушу вчитися. Інакшого варіанту просто не було. На другому курсі вже почала підробляти. А коли мені виповнилось 18, винайняла в однієї бабусі кімнату і забрала до себе брата. Згодом я продовжила навчання на заочному відділенні в університеті та знайшла повноцінну роботу. Мені дуже пощастило, директор компанії цінував мене і досить скоро я почала гарно заробляти. Через рік змогла орендувати квартиру.
Тим часом брат закінчив технікум і поїхав на заробітки в Данію. Батьки взагалі не цікавились, як ми. Від знайомих я дізнавалась, що тато вже не ходить. Йому відняло ноги через проблеми з судинами. Та вони однаково й досі не взялись за голову.
Кілька років тому брат запропонував інвестувати у власну справу, тобто дати гроші, аби я відкрила бізнес. Я погодилась, адже вже маю досвід. Ми ризикнули та за кілька років почали заробляти. Зараз мені 29 років і нещодавно я придбала власну квартиру. Нарешті я можу сказати, що щаслива.
Якщо вас зацікавила ця історія – шукайте більше зворушливих та життєвих оповідок за посиланням – https://t.me/+Wi4_EbzXw7Q5M2Zi
Брат вирішив залишитись закордоном. Він має там дівчину. Та й зараз повертатись надто ризиковано. І ось нещодавно сталася подія, котра неабияк мене засмутила. Якось в суботу, коли я саме прибирала вдома, у двері постукали. Я відчинила і мало не зомліла. Переді мною стояла мама, тобто те, що від неї залишилось. В старому брудному одязі, худа, наче безхатько:
– Геть ти доню про нас забула. Хіба ж так можна?
– Як ти дізналась, де я живу?
– Знайомі підказали. Ти тепер багата, а про рідних батьків забула. Тато твій зовсім хворий, лежачий, йому догляд потрібен.
– А я тут до чого?
– Допоможи грошима!
– Так, як ви мені допомогли? Чужа людина одяг мені купувала, бо я технікум не могла поїхати.
– Ми не мали звідки. Ти ж знаєш!
– Але ж горілку якось купували!
– Доню, не тримай зла, то гріх! Допоможи батькам! Треба 50 тисяч на лікування і борги роздати.
– Нема в мене батьків і ніколи не було!
Коли я згадую своє дитинство – мороз шкірою. Змалку я не могла збагнути, чому мама мене не любить, чому вона не обіймає мене, як інших дітей їхні неньки. Тато ставився до нас з братом ще гірше. Він або кричав, або бив, ми його наче дратували.
Щовечора до нас приходили друзі батьків. Разом вони пиячили до ранку. І це в той час, коли ми голодні намагались заснути. Коли ж мені виповнилось 13 доводилось відбиватися від одного друга тата. Той намагався мене зґвалтувати. Тоді втекла з дому через вікно і до ранку не поверталась. І як таке можна пробачити? Ще й коли вже розумієш, що нормальні батьки дітей захищають.
Саме тому в 15 я втекла, вступила в коледж. Я гарно навчалась, та зовсім не мала нормального одягу. Допомогла моя вчителька зі школи. Вона пішла зі мною на секонд-хенд і підібрала багато досить гарних речей. Ще й гроші дала на всілякі дрібниці.
Я знала, що мушу вчитися. Інакшого варіанту просто не було. На другому курсі вже почала підробляти. А коли мені виповнилось 18, винайняла в однієї бабусі кімнату і забрала до себе брата. Згодом я продовжила навчання на заочному відділенні в університеті та знайшла повноцінну роботу. Мені дуже пощастило, директор компанії цінував мене і досить скоро я почала гарно заробляти. Через рік змогла орендувати квартиру.
Тим часом брат закінчив технікум і поїхав на заробітки в Данію. Батьки взагалі не цікавились, як ми. Від знайомих я дізнавалась, що тато вже не ходить. Йому відняло ноги через проблеми з судинами. Та вони однаково й досі не взялись за голову.
Кілька років тому брат запропонував інвестувати у власну справу, тобто дати гроші, аби я відкрила бізнес. Я погодилась, адже вже маю досвід. Ми ризикнули та за кілька років почали заробляти. Зараз мені 29 років і нещодавно я придбала власну квартиру. Нарешті я можу сказати, що щаслива.
Якщо вас зацікавила ця історія – шукайте більше зворушливих та життєвих оповідок за посиланням – https://t.me/+Wi4_EbzXw7Q5M2Zi
Брат вирішив залишитись закордоном. Він має там дівчину. Та й зараз повертатись надто ризиковано. І ось нещодавно сталася подія, котра неабияк мене засмутила. Якось в суботу, коли я саме прибирала вдома, у двері постукали. Я відчинила і мало не зомліла. Переді мною стояла мама, тобто те, що від неї залишилось. В старому брудному одязі, худа, наче безхатько:
– Геть ти доню про нас забула. Хіба ж так можна?
– Як ти дізналась, де я живу?
– Знайомі підказали. Ти тепер багата, а про рідних батьків забула. Тато твій зовсім хворий, лежачий, йому догляд потрібен.
– А я тут до чого?
– Допоможи грошима!
– Так, як ви мені допомогли? Чужа людина одяг мені купувала, бо я технікум не могла поїхати.
– Ми не мали звідки. Ти ж знаєш!
– Але ж горілку якось купували!
– Доню, не тримай зла, то гріх! Допоможи батькам! Треба 50 тисяч на лікування і борги роздати.
– Нема в мене батьків і ніколи не було!
Я зачинила двері просто перед її носом. Та відтоді немає мені спокою. Два тижні не можу спати. Невже я погано вчинила? Чому я маю допомагати людям, через котрих маю психічну травму на все життя? От скажіть?
