Ще ми з чоловіком не встигли розкласти валізи після весілля, як свекруха вже стояла в дверях кухні, склавши руки на грудях.
– Ну подивимось, що ти за господиня, – сказала Вікторія Семенівна, оглядаючи з ніг до голови, ніби я була товаром на базарі.
З того дня її ніс був у всьому. Я готую борщ:
– А чого він такий червоний? Я завжди роблю світліший. Ти, мабуть, засмажку неправильно робиш.
Печу котлети:
– М’ясо треба було двічі крутити, а не один. Видно ж, що сухі.
Прибираю в суботу:
– А чого не в п’ятницю? Нормальні люди прибирають у п’ятницю.
Свекруха без сорому відкривала шафки. Просто підходила й рип – дверцята відкриті:
– А що це в тебе чашки не так стоять? У мене вони завжди ручками в один бік.
– Мені так зручніше.
– Зручніше їй! У домі має бути порядок, а не “як мені зручно”.
Я мовчала, думала: “Ну, звикне. Це ж мама чоловіка”, але ні. Вікторія Семенівна не звикала – вона розходилась.
Коли ми з чоловіком нарешті переїхали жити окремо, я зітхнула з полегшенням. Рівно на один день, бо на другий день – дзвінок у двері і на порозі свекруха:
– Я повз була, думаю – зайду, подивлюся, як ви тут живете.
І з того моменту “повз була” стало щодня. Вона заходила, як ревізор:
– А чого ліжко так застелене? Кути не під лінійку.
– Я щойно встала.
– Не виправдовуйся. У жінки ліжко має бути застелене ідеально.
Відкривала шафу з одягом:
– А чого светри не за кольорами? Біле до білого, темне до темного!
– Це ж наш дім.
– От саме – дім мого сина. І я маю право знати, що тут робиться.
Я дивилась на Артема. Він сидів, втупившись у телефон, або в телевізор, або просто в стіну.
– Скажи їй щось, – прошепотіла я одного разу.
– Та не починай, мама ж не зі зла.
– Не зі зла?! Вона щодня мене принижує!
Свекруха всміхнулась криво:
– Ой, яка ж ти ніжна. Я тільки порадити хочу.
Поради сипались, як град:
– Ти не так стоїш.
– Ти не так говориш.
– Ти не так живеш.
Одного дня я не витримала:
– Ви коли-небудь приходите просто в гості, а не з перевіркою?!
– А ти коли-небудь навчишся бути нормальною жінкою?! – кинула вона у відповідь.
Чоловік знову мовчав, і тоді зрозуміла: проблема не лише в свекрусі. Проблема в мовчанні Артема. Бо слова Вікторії Семенівнм різали, але мовчання чоловіка – добивало. Що б ви порадили в цій ситуації?
