Розповім вам одну історію, що трапилася зі мною та змусила багато чого переосмислити. Почалося все одного дощового вечора після роботи. Дощ був такий сильний, що не видно було навіть на метр попереду. Усі в офісі намагалися якнайшвидше вибратися додому, але транспорт зупинився, і таксі було викликати майже неможливо через високі ціни.
Я стояв під навісом біля офісу, коли до мене підійшов Юрій, мій колега. Ми раніше лише кілька разів обмінювалися привітаннями, але цього разу він запропонував:
— Станіславе, ти ж у нашому районі живеш? Може, підвезти тебе? Дивлюсь, ти теж тут застряг.
— О, Юрію, дякую! Було б чудово, бо, здається, пішки додому мені йти доведеться.
Ми побігли до його машини під струменями дощу. В машині розговорилися, і я зрозумів, що Юрій не лише хороший колега, а й цікава людина.
Згодом ми почали більше спілкуватися. Одного разу мій автомобіль зламався по дорозі на роботу. Я зателефонував Юрію.
— Юрію, мій автомобіль підвів мене. Можеш допомогти?
— Звісно, зараз буду.
Він приїхав за кілька хвилин, допоміг викликати евакуатор і довіз мене до офісу.
Іншим разом, коли я захворів і не міг вийти з дому, Юрій сам запропонував свою допомогу.
— Станіславе, як ти? Потрібно щось принести? Ліки, їжу?
— Було б дуже добре. Аптека далеко, а мені дуже погано.
Юрій приїхав із пакетом медикаментів і навіть зготував для мене гарячий суп. Це було справжнім проявом дружби та турботи.
Одного разу Юрій підійшов до мене з проханням:
— Станіславе, у мене раптові фінансові труднощі. Чи не міг би ти позичити 10 тисяч гривень?
Не вагаючись, я погодився, бо вірив йому і пам’ятав, що він завжди допомагав мені. Пройшло кілька місяців, а Юрій грошей не повертав. Я вирішив запитати про це.
— Юрію, чи не міг би ти повернути гроші, які я тобі позичив?
Відповідь мене ошелешила.
— Станіславе, я не збираюся повертати ці гроші. Це моя плата за всі ті рази, коли я тобі допомагав.
— Що? Ти серйозно? Я думав, ми друзі, тут немає мови про плату за приятельську допомогу.
— Вибач, але всі ті рази мені утратно було мчатися тобі на поміч.
— Це просто абсурд! Допомога друзів не вимірюється грошима! Я цінував наше спілкування.
— Ти так вважаєш, а я бачу це інакше, — твердо сказав Юрій. — Ми обидва витрачали час і зусилля, і я вважаю, що ці 10 тисяч гривень — справедлива компенсація.
— Ні, Юрію, це неправильно! Якщо ти дійсно вважаєш, що дружба вимірюється в грошах, то, напевно, ми ніколи не були справжніми друзями.
— Напевно, так. Тому наші шляхи розходяться.
Після цього ми більше не спілкувалися. Я відчував глибоке розчарування. Досвід з Юрієм виявився болісним, але він навчив мене важливої істини: справжні друзі не міряють відданість грошима.
