Мені 54 роки, і досі самотній. Не “тимчасово”, не “в процесі”, а по-справжньому. Діти виросли, шлюб давно розвалився, друзі або з сім’ями, або за кордоном. Одного вечора знайомий сказав мені фразу, яка й запустила цей ланцюг подій:
– Та зареєструйся ти вже на сайті знайомств. У наш час інакше ніяк.
Я довго пручався, але зрештою здався. Думаю: а раптом? Заповнив анкету, виклав нормальне фото – без фільтрів, без казок. Я ж доросла людина.
Через кілька днів мені написала Олеся. Гарна мова, почуття гумору, цікаві думки. Ми переписувалися щодня. Вона надсилала лише одне фото – гарне обличчя, великі очі, приємна усмішка.
– Чому тільки одне фото? – якось запитав.
– Я не люблю фотографуватися. Головне ж не зовнішність, правда?
Я насторожився, але вирішив не драматизувати. Зрештою, теж не хлопчик.
Через 2 тижні домовилися зустрітися в кав’ярні. Я прийшов раніше, сів біля вікна. І тут заходить вона.
Не одразу й зрозумів, що це – Олеся. Дуже повна жінка. Обличчя – так, симпатичне, але все інше – це був зовсім не той образ, який собі уявляв. Вона підійшла до столика й усміхнулась:
– Привіт. Це ти?
Я навіть не приховав роздратування:
– Серйозно? Це якийсь жарт?
– У якому сенсі?
– У такому, що ти мене обдурила. Спеціально показала тільки обличчя.
– Нікого не обманювала, я така, яка є.
– Але ж ти розуміла, що я подумаю інакше! З такими параметрами треба бути чесною одразу.
Вона різко поставила сумку на стілець:
– А ти, значить, ідеальний? Думаєш, у 54 роки можна ще перебирати, як у ?
– Я маю право знати, з ким іду на зустріч! Ніколи на матиму стосунків із жінкою, яка так виглядає.
– То навіщо взагалі сюди прийшов? Щоб принизити?
– Я прийшов, бо сподівався на чесність, а отримав фарс і бегемота в спідниці.
– Знаєш що? Залишайся зі своїм егоїзмом! З таким характером тобі ніякий сайт не допоможе.
– Краще бути самому, ніж жити в ілюзіях.
Ми розійшлися, навіть не замовивши кави.
Того вечора я довго йшов містом і думав: хто з нас більше винен? Вона – що приховала правду, чи я – що не зміг стримати себе? Одне знаю точно: на сайти знайомств більше не заходитиму. Бо іноді правда б’є сильніше, ніж самотність.
Що б ви порадили?
