Свекруха вже років з 10 точно живе у Португалії. Однак, нам ні копійкою не допомогла.
Весілля ми зі Степаном оплачували самотужки, брали кредит у банку. А пані Ольга лиш привезла мені якийсь хамон до козацького столу, палку ковбаси, пару банок рибки, 3 пляшки шампанського і на тому все. Ось такі “смаколики” були від свекрухи!
Зате собі купила і нову сукню, і туфлі та сумочку. Ну і звісно, зробила таку пишну укладку, наче на голові голуби гніздо звили.
Добре, що вдалося трохи відбити весілля та погасили за ті кошти кредит. Хоча ж думала, що ми поїдемо у подорож. Та ні, от всі гроші з конвертів понесла одразу в банк.
Дякувати Богові, що бодай квартира в мене була своя. Але то невеличка двушка, майже на виїзді з міста. Що я, що чоловік на роботу доїжджаємо маршрутками з пересадками. Особливо зранку тіснимося, а ввечері, як на зло, годину в корках стоїмо.
Я ж гадала, що коли народяться онуки, то пані Ольга перестане гроші жаліти. Та знову прогадала. Максимум, що Сергій та Катруся отримують від бабусі – по 50 євро та якусь плитку шоколадки. Діти вже й самі ті солодощі не люблять, бо кажуть, що на смак, як пластилін. Таке враження, що свекруха обирає для дітей все дешеве.
Не раз я намагалася поговорити зі Степаном. Пояснити, що це не нормальна поведінка дорослої жінки:
– Вона бабуся. Бодай раз привезе щось нормальне для дітей з Португалії. От скоро Катруся в 1 клас йде. Треба рюкзачок купити, спідничку та піджак, спортивну форму!
– Я тобі вже говорив – то мамині гроші, я до них не хочу пхатися чи позичати.
– Хто каже позичати? Вона геть забула, що має тут родину, що є онуки?
Зате от у хаті минулого літа пані Ольга зробила неймовірний ремонт та вихвалялася, коли ми у гості приїхали. Купила посудомийку, сушку для одягу, поставила теплу підлогу у ванну та в спальню. Однак, навіщо їй все те добро, якщо приїздить двічі на рік, а за хатою весь час наглядає сусідка!
Але тепер я сама вирішила серйозно взятися за це. Нам конче необхідно зробити ремонт у дитячій кімнаті, купити новий письмовий стіл, кріселка, ліжка, перефарбувати стіни. Тільки у чоловіка грошей поки нема, та і я не так багато заробляю.
Часу у нас 3 місяці, поки діти будуть у моїх батьків в селі. На руку, що вже почалися літні канікули. Але ж ви самі знаєте, що ремонт – то така штука цікава, скільки не плануй, але не вийде вчасно закінчити.
І от я натякнула вкотре чоловікові, аби його мама бодай гроші на ліжечка дала.
– Самі заробимо!
– Як самі? Хіба бабуся не повинна допомагати.
– Яка різниця?
– Особисто мені велика. Як це так, твоя мама в хаті не живе, але там і посудомийка за 20 тисяч, і сушка за 50. А ми що, чужі? Тим паче, то для дітей
Чоловік не слухав, тому я вже сама написала свекрусі у Вайбер. І не просто “будь ласка, позичте”. Ні, мій лист “подяки” був довгий. Згадала, яка вона “турботлива” бабуся, які дарунки дітям робила, як нам ні копійки не давала.
Рано чи пізно свекруха повернеться до України та захоче, аби за нею хтось доглядав. Адже інших дітей, крім мого Степана, не має.
Тому я натякнула, що раз хоче мати міцну родину – хай дає гроші чи висилає продукти.То буде гарантія, що ми від неї потім не відмовимося, як вона від нас зараз
