Я ніколи не вірила в страшні історії про свекрух. Вірила, що в мене все інакше буде. Тож коли з Сашком познайомилась і зрозуміла, що все серйозно – дуже мріяла його мамі сподобатись. І ось нарешті це сталося, коханий влаштував першу зустріч в кафе і все було просто чудово.
Галина Іванівна видалась мені дуже доброю і приємною жінкою. Надалі ми дуже гарно спілкувались. Навіть самотужки зідзвонювались. Коли вже Сашко пропозицію зробив, саме свекруха допомагала мені до весілля готуватися. Моя мама в селі і не дуже на всьому цьому розуміється.
Тож ми побралися і все було чудово. Я відразу погодилась жити з батьками чоловіка. Вважала, що свекруха для мене, як мати рідна, цілком їй довіряла. Крім того, зараз не ті часи, щоб гроші марно витрачати. Перший місяць все чудово було. Та потім якось Галина Іванівна натякнула, що я все ж їй не подруга і маю слухатись і робити все, як вона каже. Мене це злякало, та подумала, що може в людини просто нема настрою. Але далі почались постійні зауваження і претензії. Їй не подобалось, яка я господиня, як готую, прибираю, і навіть перу. Увесь час я чула коментарі в свою адресу.
– Якби я знала, яка ти є раніше, то не дозволила б Сашкові одружуватись! – якось сказала вона. А мені так прикро було, я ж щойно дізналась про свою вагітність.
Не шкодувала вона мене і коли я при надії була. Я вже не знала, куди діватися, сподівалась, що дитина щось змінить, але ні. Навіть після народження маляти – краще не стало. Свекор ніколи не втручався, як і мій чоловік. Сашко взагалі віддалився від мене. Після роботи десь вештався і мені не допомагав. Я почувалась такою самотньою.
І якось після чергової сварки до мене підійшов тато Олександра і сказав на вухо:
– Нам треба зустрітися. Але не дома!
Мене його слова відверто злякали. Та я погодилась. Наступного дня пішла з дитиною гуляти. А він мене зустрів в парку, разом на каву пішли. І тут він видав те, чого я зовсім не чекала.
– Послухай, ти ніколи не будеш щасливою в цій сім’ї. Тікай, доки ще молода. Не застрягай, як я.
– З чого ви таке взяли?
– Бо я знаю більше! Сашко зраджує, а моя дружина це заохочує. Вона змія справжня!
– Але чого ж ви з нею не розлучитеся?
– Мені вже пізно, не така я людина, розумієш.
– І кому я потрібна з дитиною?
– Я тобі допоможу, дам грошей, їдь до мами, а згодом, коли малий піде в садок, влаштуєшся на роботу і орендуватимеш квартиру. Я тоді допомагатиму, потайки, звісно. Подаси ще на аліменти. Ти впораєшся. Повір, так тобі однаково буде краще!
Я не знала, вірити йому чи ні. Та згодом переконалась, Сашко все ж зраджував. Я зібралась і до мами поїхала. А свекор мені щомісяця по 10 тисяч гривень на карту висилав. Згодом все налагодилось і я збагнула, що саме свекор мене врятував. Зараз я вже працюю і живу в місті. Часом тато Сашка приходить гратися з онуком. Колишній навіть не з’являється. Та я впевнена, що все зробила вірно. А ви як гадаєте?
