Моя донечка Настя завжди була дуже доброю і щирою дитиною. Вона гарно навчалась і завжди слухалась, ніколи я з нею проблем не мала. Гарно закінчила школу, самотужки ступила до вишу. В неї було ціле життя попереду, великі перспективи. Та раптом вона вирішила все собі зіпсувати. Прийняла пропозицію свого хлопця Кості.
– Нащо тобі це зараз? Ну, куди ви поспішаєте?
– Мамо, я ж його кохаю.
Не хотіла вона нікого слухати. Зіграли ми весілля та оселились молоді на квартирі. Та було їм зовсім не просто, а тоді ще й Настя завагітніла. Я зрозуміла, що так квартиру вони ніколи не куплять, зібрала і поїхала до Італії на заробітки, аби їм допомогти. Костя наче теж без діла не сидів, але відкласти нормальні гроші зовсім не міг.
І от нарешті ми назбирали на квартиру. Молоді підібрали доволі гарну двокімнатну. Я приїхала й привезла гроші Насті.
– Але в мене є умова, житло ти маєш на себе оформити! – казала я донечці.
– Мамо, це проблема. Ми ж вже у шлюбі.
– Тоді на мене записуй, я не проти.
Та Настя сказала це Кості і він знайшов десь 5 тисяч євро й приніс. Згодом я дізналась, що це його батьки дачу продали. Лишень для того, аби квартиру ми все ж на молодих обидвох оформили. І нічого, що я дала 17 тисяч, а він – 5. Та врешті я погодилась.
Квартиру купили, все всередину також. Я увесь час допомагала Насті вигадувати дизайн, обирати шпалери й меблі. Згодом діти заїхали, вже разом з онуком. Та я відразу ж попросила в доньки, аби мені ключа зробила. Вона погодилась. За кілька днів дала мені дублікат. Аби я могла приходити, коли треба, допомагати по господарству. І всього за тиждень я завітала до молодих, коли там нікого не було. Хотіла перевірити, чи все добре. Та раптом припхався зять.
– А що ви тут робите, коли ми не дома?
– Та просто зайшла, думала Настю дочекатись і разом з тим перевірити чи все гаразд.
– Ви не можете приходити без запрошення. І де ви ключі взяли.
– Настя мені зробила.
– Віддайте мені їх, будь ласка, і більше не беріть.
Мене така поведінка шокувала. Забув Костя, хто цю квартиру купив. Згодом я усе донечці розповіла і вона ще посварилась з чоловіком через ці ключі.
– Після того, що мама для нас зробила, ми не можемо її ображати!
– Я її не ображав. Але ключі їй не даватиму. Вона тут не живе!
Коли я почула, як він це каже – так мені прикро стало. От і дяка за поміч. Не думала я, що все так буде. А ще розраховувала, що донька поставить свого чоловіка на місце. А ви як гадаєте, це нормально.
