Ми поїхали на мою маленьку Батьківщину, на Житомирщину. Гостювали у моєї мами. Перед від’їздом вирішили поїхати на цвинтар, помолитись до моїх бабусі та дідуся.
Наше село знаходиться на межі вимирання. Молоді повиїжджали звідси. А старі повмирали. Так і залишиться від нашого села хіба назва і цвинтар.
Ми помолились на гробах наших родичів. Постояли. В такому місці одразу приходять думки про швидкоплинність життя, особливо коли дивишся на таблички померлих і починаєш віднімати рік смерті від року народження.
Та було таке, що дуже мене вразило!
Пройшовшись рядами цвинтаря я побачила на пам’ятниках написані імена російською мовою. Я знала цих людей особистою. Вони не були етнічними росіянами і не розмовляли російською мовою. Ці пам’ятники були поставлені їхніми дітьми чи онуками.
Багато молоді звідси повиїжджало у Київ. Там і почали розмовляти російською. Хтось одружився з російськомовними, хтось цурався свого сільського походження і таким чином вирішив збагатити себе. Діти їхні тим паче російською розмовляти.
А мені було образливо. Що ми втрачаємо нашу культуру, нашу багату мову, нашу історію врешті-решт. Ну й нехай! Вони самі відповідають за себе. Але для чого було перекручувати прізвища своїх предків. Зроду-віку так ніхто їх не кликав! Ну що це за “Николай Петрович”? Це ж дід Микола. Миколою всі його кликали. Для чого так робити? Я не розумію..
Ось лежать померлі українці в українській землі, а імена на їхньому надгробку написані російською мовою…
Як ви ставитесь до російської мови в Україні? Думаєте її потрібно заборонити
