В мого Тараса доволі складна доля, та попри це він виріс доброю і щирою людиною. Ми познайомились вісім років тому і вже шість – в шлюбі. Та із самого початку мене дивувало, що коханий зовсім не хоче говорити про своїх батьків.
Я знала, що його виховували бабуся й дідусь. Він їх дуже любив, але старенької не стало ще на початку наших відносин, а дід помер рік тому. Колись саме він мені розповів, що з донькою вони не спілкуються саме через те, що вона Тараса покинула. Завагітніла від свого хлопця всього в 19 років, народила і втекла просто з пологового. Вони ж онука забрали. За рік горе-донька повернулась, та побула не довго. Згодом сказала, що має кавалера в Німеччині і до нього поїхала.
Всього раз за всі ці роки вони бачились. Коли Тарасові 10 років виповнилось. Вона приїхала, привезла подарунки і розповіла, що в нього в Німеччині є сестра. А до себе й не думала бодай на канікули запросити. Тоді Тарас вирішив взятися за навчання і неодмінно стати успішним.
Минуло багато років, Тарас мав власний бізнес, всього в нього було, утім жінкам не довіряв. Тому й в 38 років досі самий був. Тоді ми й познайомились. Не знаю як, але мені вдалося розтопити його серце. І зараз в нас вже є чудова донечка.
Та нещодавно сталася ситуація, котра все змінила. Ми саме гуляли з донькою в парку. Коли раптом до нас підійшла якась нещасна в страшному одязі.
– Синку, невже ти мене не впізнаєш! – сказала вона.
– Ні, йдуть геть, нас не займайте.
Я тоді подумала, що це якась ненормальна. Налякалась навіть. Та за кілька днів знову йшла там і раптом та жінка підійшла до мене.
– Ти, певно, навіть не знаєш, що я твоя свекруха! Не думай, що Тарас мене не впізнав, це не так.
– Чого я вам вірити маю?
– Бо це правда.
Вона почала розповідати речі, котрі могла лише мати Тараса знати. Я повела її в кафе поруч, вирішила бодай погодувати. Виявилось, що чоловік її покинув і донька прийняла його сторону й не хоче з нею спілкуватись. Тому вона повернулась додому, утім грошей зовсім не має, як і житла. Якийсь час винаймала кімнату в знайомої. Та згодом мусила піти, бо вже не мала чим платити.
– Я знаходила Тараса. Все ж йому залишилась квартира моїх батьків. Я на спадок і не претендувала. Він міг би мені допомогти хоч трішки.
– Чого ж ви його залишили? Як могли свою дитину покинути?
– Ну, не була я готова тоді до шлюбу. Як тобі це пояснити! Думала, що батьки з цим краще впораються і так воно й вийшло насправді.
Я пішла, та серце в мене розривалось. Жодна людина на землі на таку старість не заслуговує. Я спробувала поговорити з Тарасом. Та це для нього болісне питання, він лиш кричати на мене почав. Я не знаю, як бути, ходжу час від часу, купую свекрусі їсти. В мене є стара хата в селі, ми з чоловіком планували там дачу робити, та зараз грошей нема на те. Думала туди пустити його маму. Але якщо Тарас дізнається – не пробачить. Але чи зможе він жити далі, якщо одного ранку дізнається, що ненька замерзла десь на дорозі? То як мені бути?
