У моєї свекрухи дуже своєрідний характер, такий Сталін у спідниці. Все має бути так, як вона скаже, або….Або буде великий скандал. Тому я не люблю до неї приїздити в гості на свята. Бо тоді почуваюся у якомусь концтаборі.
То не так поставила, тут не так нарізала, там криво щось стоїть. Я вже навіть боялася просто поставити тарілку на стіл для гостей. На щастя, ми бували у селі тільки на великі свята, типу Великдень чи Різдво.
– Танька! Ну куди ти келихи поставила? – нарікала свекруха.
А я так ненавиджу, коли мене кличуть “Танька” чи “Танюха”. Ще дуже дратувало.
І Ольга Миронівна ще не соромилася при гостях пожалітися, яку погану невістку має. Нарікала, що я немічна господиня, бо маю вдома посудомийку та робота-пилососа.
– Ти така лінива, Танюха. Так важко взяти ганчірку, намочити в тазику та стерти підлогу?
– А навіщо?
– Ну та ясно, боїшся манікюр зіпсувати. Ох, Боже-Боже, де я так нагрішила?
Я терпіла таку поведінку свекрухи, як могла. Однак, коли народилися дітки, то стало гірше та важче. Хлопці у мене непосидючі, такі галасливі, люблять побешкетувати. То іграшковими пістолетиками стріляють (м’які кульки замість патронів), ганяють м’яча по кімнатах, складають з подушок собі якісь будиночки.
Поки зараз зима, на дворі холодно, то хай краще вдома пограються. Ніж я буду їх потім лікувати від простуди.
І на свята ми поїхали у село до Ольги Миронівни. Поки я поралася на кухні та готувала їсти, хлопці розклали конструктор та машинки в залі. Там був камін і килим величезний, тому зручно на підлозі сидіти.
Свекруха понесла тарілки і тут я чую “Матвію, Максиме, ви що наробили?!”. Я сама не на жарт перелякалася, все кинула та побігла в кімнату. Думала, що хлопці тихцем злизали крем з тортика чи накришили хліба на столі.
Однак, хлопці просто розклали конструктор на килим, до страв навіть не лізли. А свекруха почала на них кричати, махати руками:
– Що за безлад ви розвели? Ви що, свині, чи хто? Ану негайно все прибрати! Скоро гості прийдуть!
Молодший Максим так налякався, що аж почав плакати. А свекрухи не зупинилася, взяла Матвія за руку та змушувала прибирати конструктор. Ще й віника дістала!
– Постривайте, діти нічого поганого не зробили. Навіщо так кричати?
– А ти тут не командуй. Бачиш, от результат твого дурного виховання. Розбалувала таких неслухів, що аж соромно сусідам показати!
І свекруха вже при дітях почала на мене кричати. Згадала і за посудомийку в моїй квартирі, і що я купую готові салати в Сільпо, і що не можу прибрати підлогу ганчіркою, а маю робота-пилососа. Здавалося, що наші сварки чують всі сусіди у селі.
На її крики прибіг мій чоловік Степан. Звісно, він почав захищати мене та дітей:
– Це звичайний конструктор, зараз ми все приберемо. Це ж діти, вони просто гралися…
– Ну раз ти мені тут безлад будеш робити, то забирайся геть!
І вже через 5 хвилин ми сиділи в машині та їхали додому. Ось так закінчилася наша гостина у свекрухи. Ввечері Ольга Миронівна ще телефонувала до Степана та нарікала, що ми їй зіпсували свято. Ну але хто почав сваритися та кричати через звичайний конструктор?
< p style="box-sizing: border-box; margin: 0px 0px 25px; user-select: text !important;">У дітей навіть нема кімнати, аби окремо гратися. А куди їх ще вигнати, на вулицю в мінусову температуру? Чи зачинити в підвалі?Свекруха зі своїми “правилами” геть розум втратила. Хлопці нічого поганого не робили, а просто спокійно гралися. А вона накинулася, як та шуліка. Тепер ні Матвій, ні Максим до бабусі не хочуть їхати.
