Мені одній довелось ставити на ноги чотирьох дітей. Чоловік покинув нас, знайшовши іншу сім’ю, а про своїх дітей забув. А одній матері на зарплату в Україні виховати чотирьох дітей майже неможливо. Тому я поїхала в Іспанію заробляти гроші.
Найменшому Юрі було лишень 15, коли я вперше поїхала працювати. Саші, другому синові, було 17, найстаршими були двійнята Маша та Карина – їм було по 19.
Я намагалась однаково всіх любити, всім приділяти увагу. Поки мене не було, за дітьми наглядали мої батьки. Ну, старшенькі вже навчались в університеті, тому за ними особливого нагляду не потрібно було. А от за Юру та Сашка я переживала, такий перехідний вік.
Але з Божою ласкою, мої діти мене тільки радували. За всі 15 років, поки я була на заробітках, жодного випадку не було, коли б мені було за них соромно чи страшно.
Приїжджати в мене не дуже виходило, бо самі розумієте, який там графік роботи. Проте на два тижні кожні пів року я могла вирватись. Так потрапила на весілля Маші, на одруження Юри.
За ці роки я заробила гарні суми, які пересилала дітям. Карині купили будинок на ті кошти, Маші подарувала квартиру, аби мали де з чоловіком жити. Але коли заговорили з синами про допомогу їм, почула:
– Мамо, ми впораємося самі. Вам би вже пасувало про себе думати. Краще на ті гроші укріпіть здоров’я, нам це буде найкращим подарунком.
Порадували вони моє материнське серце. Вирішила прислухатись до їхніх слів. Вирвалась на півтора місяця в Україну, щоб пройти обстеження, підлікуватись. Бо роки праці давали про себе знати.
Карина як прознала про моє повернення, одразу зателефонувала:
– Мамо, ой, яка я рада, що ви повертаєтесь. А я от хотіла свій косметичний салон відкривати, потрібна ваша допомога. Коли будете на місці?
Засмутилась я через те, що дочка чекала не мого повернення, а зароблених мною грошей.
І Маша недалеко від неї втекла:
– Мені Карина сказала, що ви повертаєтесь. Чудово! А ми от з чоловіком почали ремонт, кілька сотень євро не завадили б.
Гірко мені від того стало. Але відповіла двом донькам однаково:
– Я вам чим могла – допомогла. Ви тепер дорослі, мусити самі дбати про свої ремонти та салони.
Відтоді від них ні слуху ні духу. А от дружина Юри – Віта – постійно навідує мене у санаторії. Приносить домашню їжу, розповідає, як у них день з Юрою минув. І ніякої вигоди не хоче з того.
Сашко, хоч і сам зараз живе в Канаді, і той знаходить час подзвонити матері, поцікавитись її здоров’ям. Від доньок чула лиш:
– Ми на роботах, у нас свої турботи. Ви ж нам допомагати не хочете.
Тепер думаю, як так вийшло, що сини більше піклуються про матір, хоча ніяких грошей від мене не хочуть. На відмінно від доньок, які постійно мали від мене коштовні дарунки.
А Марія мало того, що не спілкується зі мною, так ще й внуків бачити не дає. Постійно вигадує якісь відмовки. Навіть фотографію надіслати не може, бо то вони в садочку, то вони гуляють, то вередують.
Тому й вирішила подарувати Віті та Юрі машину. Хочуть вони її приймати чи ні – однаково куплю та оформлю на них.
