Ще восени ми переїхали до свекрухи. У неї приватний будинок, тому так і вирішили. Чоловік вклав чималі кошти в ту хату, аби там увесь час було світло й опалення. Встановив сонячні панелі, придбав дорогі батареї. Ми були дуже задоволені, і спочатку наче гарно співіснували зі свекрухою, та потім вона взялась за моє виховання. І це було зовсім недоречно, адже я саме завагітніла і почувалась жахливо.
Спочатку я не хотіла казати нічого свекрусі, та згодом була змушена, адже вона щодня приходила в нашу кімнату зранку і починалось:
– Я не розумію, чого ти спиш так довго! Вдома повно роботи! Хіба ж так можна?
Саме тому я розповіла про вагітність. Не мала син годинами біля плити стояти.
– Це прекрасна новина! Але, дорогенька, вагітність – то не хвороба, не треба себе так жаліти, бо потім ще важче буде!
Вона не давала мені спокій, вже навіть чоловік наголошував, що так не можна. Та все марно. А те, що сталося нещодавно, було останньою краплиною. Зараз я вже на п’ятому місяці, вже є живіт і мені не так просто рухатися. І уявіть, приходить в кімнату свекруха з лопатою.
– Син на роботі, бери лопату й ходи сніг відкидати. Лиш в нас подвір’я не чищене.
– Ви що, як собі це уявляєте?
– Та потроху, не розумію, що тут такого.
– Не буду я цього робити і крапка. Я вам тут не рабиня!
– Ти хочеш тут жити та нічого не робити? Так не буде!
Та я її не слухала, взяла рушник і пішла в душ. А коли повернулась – мало не впала від побаченого. Просто в моєму ліжку, ще навіть не застеленому, був сніг. Свекруха не полінувалась і пішла на лопаті його принесла. Я сфотографувала це видовище і відправила чоловікові. А тоді сказала, що жити в цій хаті не збираюсь. Викликала таксі й до мами вирушила.
На вечір коханий приїхав за мною.
– Ми стільки грошей в мамин дім вклали. Як тепер поїдемо? І куди? У квартиру, де ні світла, ні тепла? Тобі скоро народжувати! Подумай!
Він мене вмовляє, а я не можу забути те, що сталося. Не знаю, як таке можна пробачити і повернутися. Ви б жили в одній хаті з такою людиною?
