Я поїхала в Португалію не від хорошого життя, а тому що мій син вступив на навчання, а зарплати в Україні ледве вистачало на їжу й комуналку. Пам’ятаю, як Єгор тоді сказав:
– Мамо, я сам якось.
– Ні, сину, я не для того тебе ростила, щоб без освіти залишився.
Так опинилася на чужині. Чужа мова, чужі люди, прибирання, догляд за старенькими. Плакала ночами, але терпіла, бо знала – кожне євро йде синові.
Я оплачувала Єгорове навчання, висилала гроші щомісяця, не залишала собі майже нічого. Жила в кімнатці з ще двома жінками, рахувала кожен цент.
Коли син подзвонив і сказав, що хоче одружуватися, я зраділа.
– Головне, щоб була хороша дівчина.
І зробила дітям повністю весілля: сукня, ресторан, музика – все за мої гроші, а потім ще й купила їм квартиру. Нехай невелику, але свою.
– Мамо, ти в нас золота.
– Та що ти, сину, я просто мама.
Коли народилися онуки, я стала висилати всі гроші, які заробляла.
– Мамо, нам важко, діти ростуть.
– Я розумію, сину – допоможу.
І допомагала місяць за місяцем, рік за роком. Собі – старі кросівки, дешевий суп, дітям та онукам – гроші.
Одного разу я сиділа на кухні з жінкою, з якою працювала. Вона була старша.
– Ти все дітям віддаєш?
– Так. А кому ж ще?
– А про себе думаєш?
– Потім якось.
– Я теж так думала. А тепер живу по знайомих. Діти сказали: “Мамо, в нас свої сім’ї”.
Мені стало холодно від тієї думки. Тієї ночі не спала, і вирішила, що теж маю право на дах над головою*
Тоді вперше за багато років не відправила переказ. Наступного дня – дзвінок:
– Мамо, що сталося? – стривожено питав Єгор.
– Нічого, сину. Просто вирішила трохи відкласти собі. Хочу житло купити.
А за кілька днів подзвонила невістка:
– Слухайте, а ви що, більше грошей надсилати не будете?
– Поки що ні. Мені теж треба про себе подумати.
– Тоді знайте, я розлучуся з Єгором і заберу дітей. І він буде знати, через кого.
– Ти мені погрожуєш?
– Я вас попереджаю. Нам потрібні гроші.
Я подзвонила синові сама.
– Єгоре, твоя дружина щойно сказала, що забере в тебе дітей, якщо я не буду вас утримувати Щось скажеш на це?
– Мамо, ну ти ж розумієш, зараз важко.
І тоді зрозуміла: “для них я – гаманець”.
– Сину, я тебе люблю, але більше не буду купувати вам життя ціною свого.
Я залишилась у Португалії, працюю далі, але тепер гроші відкладаю собі, бо не хочу на старості років бути нікому не потрібною. Як би ви вчинили на моєму місці?
