Ми з чоловіком живемо в Києві. Маємо свою невеличку, але дуже затишну квартирку. 5 років тому у нас народилася донечка. Нашому щастю не було меж. Здавалося, тепер життя нагадуватиме казку.
Все так і було до того моменту, поки на нашу землю не прийшов ворог.
Досі не віриться, що це відбувається з нами… Тепер ще й зі світлом така біда. Але ми не нарікаємо! Впевнені, що наші захисники і енергетики роблять усе можливе, щоб покращити наше життя.
Але з маленькою дитиною нелегко давати собі раду без електроенергії. Холодним ж її не годуватиму.
Свекри нам спокою не дають, постійно повторюють:
– Оленко, ну чого вам сидіти в тому місті?! Роботи в тебе зараз нема, Даринку в садочок не возиш – перебирайтеся до нас на зиму. В нас і світло, і газ.
– Справді, невістко! Та й за містом яке повітря свіже! Дитина побігає, пострибає собі на подвір’ї.
І чого ж я не погоджуюся на таку “щедру” пропозицію? Все дуже просто, окрім світла і газової плити з пічкою там більше нічого нема! Ніяких умов для комфортного і зручного життя.
Навіть туалет на вулиці! Свекри не бідні люди, та й мій Микола їм допомагає грошима, тому вони могли б давно перетворити їхню халабуду на розкішний заміський будиночок, от тільки надто ліниві для цього.
То ж треба майстрів пошукати, прибирати потім за ними увесь безлад. А навіщо, якщо свекрам і так добре?
От тільки я на таке не підписувалася! Краще я дитині на свічці чайочок грітиму, ніж буду вести її взимку в туалет, який збудований з чотирьох дерев’яних дощечок. З кожної щілинки дує так, що можна собі застудити все на світі.
Пробувала говорити про це з Миколою, хай би хоч він своїм батькам натякнув, що не можна в 21 столітті жити так, ніби надворі Середньовіччя.
– Оленко, не наша це справа! Хай живуть так, як їм зручно.
Може, й так! Але як їм пояснити, що я кожного разу змушую себе навідатися до них в гості, бодай на один день. Ні про які 3 місяці й мови бути не може…
Як же бути? Не хочу ображати свекрів. Вони добрі і милі люди, але жити в таких умовах з донечкою не збираюся!
Що б ви порадили Олені?
Напишіть нам у коментарях на Facebook
Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився з нами читач сторінки “Пошепки”. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю.
Усі фото в статті є ілюстративними.
