Юра набирав номер матері знову і знову, але йому відповідали холодно, незмінно: «Номер більше не обслуговується.» Він не дзвонив їй два роки. Дружина поставила перед вибором – вона чи мама. І він вибрав дружину.
— Номер більше не обслуговується…
Юрі скувало дихання, а під білою робочою сорочкою виступив холодний піт. Через сквер, де він присів, проплив натовп усміхнених підлітків. Юра глянув на них, наче здичавілий, немов не розумів, хто він, де перебуває і навіщо взагалі це все: життя, сміх, радість, безтурботний час…
Лист лежав на його колінах. На конверті великими літерами гарно виведено ім’я: «Юрію.» І крапка. Мама завжди і скрізь ставила крапки. Юра його вже роздрукував. Воно не було раніше розкрито, отже, сестра не прочитала. Мати списала дві сторінки своїм ідеальним каліграфічним почерком, але без завитків та іншої мішури – так раніше писали зразкові відмінники: кожна літера одна до одної, все чітко вивірено, без жодної помарки.
Лист починався зі слів: «Милий Юро, синку. Якщо ти читаєш цього листа, значить, мене більше немає…»
Юра хрюкнув на цьому моменті. Він хотів утримати сльози, але в міру подальшого читання йому це не вдалося.
Того дня він не думав про матір. Вийшов на обід, щоб перекусити шаурмою. Він уже передчував, як буде поглинати соковите прикопчене м’ясо, перекладене капустою, помідором і огірком, щедро присмачене дивовижним соусом – фірмовою фішкою “Шаурми” за рогом.
Він оторопів біля обертових дверей ТЦ – здалося, що з них вийшла в бік вулиці його мати, яку він не бачив два роки. Коричнева куртка, чорне волосся, ледве хвилясте, що не доходить до похилих плечей, важка хода повної жінки, втомленої від роботи і побуту… Один в один його (розповідь для сайту Рідне Слово)забута мати. Вона ввижалася йому три останні місяці то тут, то там і снилося кілька разів, що мати то збирає речі, готуючись їхати кудись, то ніби маленький він і шукає в неї захисту від недругів, а мама не допомагає, вона сумна, відсторонена, вона просто сидить і це так на неї не схоже, що Юрі до паніки страшно залишатися в цьому світі одному, без її впевненого захисту.
А рівно три місяці тому в ліжко Юри прийшов чи то тхір, чи то щур. Звірятко було побитим, таким нещасним, воно тулилося до Юри своїм теплим напівлисим тільцем і було неприємним для Юри, але жалість взяла гору над огидою – Юра дозволив йому згорнутися бубликом на подушці, впритул до його голови, і звірятко мирно лежало й дихало, не було сил у цього звірятка на більше. І раптом усвідомив Юра, що у них у домі немає ні щурів, ні тхорів, і коли він подумав про це в темній кімнаті, то все зникло, залишилася тільки тепла виїмка на подушці біля його голови, і Юра готовий був заприсягтися, що йому це не наснилося. Тієї ночі дружина вже заснула, а Юра поліз у телефон, і рука сама відшукала фотографії, де він і мати, де вони ще сім’я, живуть разом, не посварені. Він не знав що й думати.
Забарившись біля виходу з ТЦ, Юра хотів було наздогнати її, ту, що здалася йому матір’ю, але почув, як кур’єр запитує в охоронця:
— На якому поверсі побутова техніка, не підкажете? У мене доставка.
— На третьому, – важливо відповів той.
— Я там працюю, – втрутився Юра і відірвав погляд від дверей, – кому доставка? Може мені?
