Юра набирав номер матері знову і знову, але йому відповідали холодно, незмінно: «Номер більше не обслуговується.» Він не дзвонив їй два роки. Дружина поставила перед вибором – вона чи мама. І він вибрав дружину.
— Номер більше не обслуговується…
Юрі скувало дихання, а під білою робочою сорочкою виступив холодний піт. Через сквер, де він присів, проплив натовп усміхнених підлітків. Юра глянув на них, наче здичавілий, немов не розумів, хто він, де перебуває і навіщо взагалі це все: життя, сміх, радість, безтурботний час…
Лист лежав на його колінах. На конверті великими літерами гарно виведено ім’я: «Юрію.» І крапка. Мама завжди і скрізь ставила крапки. Юра його вже роздрукував. Воно не було раніше розкрито, отже, сестра не прочитала. Мати списала дві сторінки своїм ідеальним каліграфічним почерком, але без завитків та іншої мішури – так раніше писали зразкові відмінники: кожна літера одна до одної, все чітко вивірено, без жодної помарки.
Лист починався зі слів: «Милий Юро, синку. Якщо ти читаєш цього листа, значить, мене більше немає…»
Юра хрюкнув на цьому моменті. Він хотів утримати сльози, але в міру подальшого читання йому це не вдалося.
Того дня він не думав про матір. Вийшов на обід, щоб перекусити шаурмою. Він уже передчував, як буде поглинати соковите прикопчене м’ясо, перекладене капустою, помідором і огірком, щедро присмачене дивовижним соусом – фірмовою фішкою “Шаурми” за рогом.
