— Слухай, нам обом набридло мотатися одне до одного. Та й знімати дві квартири безглуздо. Давай з’їдемося? Знайдемо гарну двушку ближче до центру. Я усміхнулася, давно йому на це натякала. Але те, що було далі, змусило мене відставити чашку і уважно подивитися на людину, яку, як мені здавалося, я знала.

 Ми зустрічалися пів року. Це був час, коли маленькі недоліки партнера здаються чарівними рисами характеру, а майбутнє бачиться виключно світлим і райдужним. Володимир здавався мені майже ідеальним: розумний, забезпечений, начитаний, завжди акуратно вдягнений. Ми проводили вихідні в затишних кав’ярнях, гуляли парками, обговорювали фільми, і здавалося, що думки й інтереси у нас збігаються.