Коли я дізналася, що мій син покинув вагітну дівчину, земля пішла з-під ніг. Не стільки від сорому, скільки через дівчину, яку я одного разу побачила: вона, з потухлими очима й великим животом, розвозила замовлення на моторолері під палючим сонцем Києва. Я вирішила — буду втручатися.
У вівторок після обіду я постукала до неї. Вона відчинила двері прямо у робочій формі, явна втома на обличчі, живіт уже добре округлився. Мені стало боляче дивитися на неї.
— Так? — спитала вона насторожено.
.webp)