Мій чоловік Петро, справжній грубіян. Він міг підняти руку, накричати, вилаяти. Я сирота, батьків немає, щоб заступитися за мене. Коли скаржилася свекрусі, та відповідала: «Терпи, значить, сама винна, чоловіка треба слухатися».
Так я живу вже п’ять років. Багато разів думала піти від Петра, але куди мені йти? Власного житла немає, зарплата маленька. До того ж я боюся, що він відсудить у мене доньку й позбавить мене батьківських прав.
