У п’ятницю вдень мені написав Валерій. Анкета звичайна: 59 років, пенсіонер МВС, живе сам у двокімнатній квартирі, є машина. Фото стандартне — не молодий, але підтягнутий. Ввечері переписувалися: нічого особливого, просто знайомство, трохи про роботу, хобі, причини перебування на сайті. Відповідав коротко, але ввічливо.
Вранці в суботу подзвонив:
— Людмило, доброго ранку. Слухай, я подумав — може, не будемо відкладати? Давай сьогодні зустрінемося. Приїжджай до мене, я скину адресу.
Я розгубилася: зазвичай спочатку зустрічаються на нейтральній території, а він одразу додому запрошує.
— Валерію, може, спочатку в кафе? — обережно запропонувала я.
— Навіщо гроші витрачати? Вдома спокійніше, чаю поп’ємо, поговоримо. Чи ти боїшся?
Я зітхнула: мені п’ятдесят чотири, не дівчинка. Якщо що — піду.
— Гаразд, скидайте адресу.
Приїхала о третій годині. Старенька п’ятиповерхівка, у під’їзді пахло капустою і котячим туалетом. Валерій відчинив двері у домашніх штанях і майці:
— Заходь, не соромся.
Квартира виявилася захаращеною, але не брудною: коробки в коридорі, на полицях старі газети, на дивані гора одягу.
— Вибач за безлад, — буркнув він, — не було коли прибирати. Ходімо на кухню.
На кухні було чистіше. Сіли за стіл, він увімкнув чайник, дістав печиво з пачки.
— Розповідай про себе.
Я почала про роботу, але він перебив:
— Слухай, а ти взагалі по господарству як? Готувати вмієш?
Я напружилася, але відповіла спокійно:
— Вмію, звісно.
Він пожвавився:
— А що? Борщ? Котлети?
— Так, усе готую.
Він кивнув:
— Чудово. А то я вже втомився сам. То магазинні пельмені, то каша. Хочеться нормальної їжі.
Я промовчала, попила чаю. Він продовжував:
— Ось дивись, — показав на плиту, — газ є, холодильник працює. Все для готування. Тільки часу немає. Зранку на ринок їжджу, торгую. Повертаюся пізно. Було б добре, якби хтось удома готував, прибирав, а я б гроші приносив.
Я відставила чашку:
— Валерію, ви шукаєте дружину чи домробітницю?
Він здивувався:
— Та до чого тут домробітниця? Я про сім’ю кажу. Нормальну. Де жінка веде дім, а чоловік заробляє.
— А якщо жінка теж працює?
Він скривився:
— Ну навіщо? У мене пенсія плюс дохід із ринку. Вистачить на двох. Навіщо тобі надриватися? Сиди вдома, готуй, лад наведи. Це ж жіноча справа.
Я підвелася з крісла:
— Дякую за чай. Мені вже час.
Він підскочив, ніби злякався:
— Куди? Ми ж тільки почали!
— Все ясно. До побачення, — спокійно сказала я і попрямувала до виходу. Зловила таксі й їхала додому, обдумуючи: невже він справді думає, що я залишу свою роботу, переїду до нього в цю захаращену квартиру і стану його особистою кухаркою?
Ввечері об 11 пролунав дзвінок:
— Людмило, чого образилася? Я ж нічого поганого не сказав.
— Я не образилася. Просто зрозуміла, що ми надто різні.
— Ну, давай хоча б спробуємо. Приїдь завтра, звариш борщ. У мене друзі прийдуть, хочу пригостити.
Я просто не повірила своїм вухам:
— Валерію, ми зустрілися один раз. Який борщ? Які друзі?
— А що тут дивного? Ти ж готувати вмієш. Продукти я куплю, а ти приготуєш. Заодно познайомишся з моїми друзями.
Я поклала слухавку і одразу заблокувала номер.
Що я зрозуміла після цієї зустрічі
Подруга потім сказала: «Може, ти надто сувора? Чоловік самотній, шукає турботу». Я відповіла: турбота має бути взаємною. А він хотів лише прислугу.
Є два типи чоловіків: одні шукають супутницю життя, інші — безкоштовну домробітницю з функцією дружини. Валерій явно належав до других. Його навіть не цікавило, чим я живу, про що мрію, що люблю. Його цікавило одне: чи вмію я готувати, прибирати і чи готова залишити роботу заради його комфорту.
Для нього я була не людиною, не особистістю, а вирішенням побутових проблем. Нікому приготувати обід — ось вона, рішення. Нікому прибрати квартиру — ось вона, готова переїхати. Моя робота, мої інтереси, моє життя — все це не мало значення. Важливим було лише вміння варити борщ.
Минуло два місяці. Випадково побачила його оновлену анкету на тому ж сайті. Тепер там написано: «Шукаю господарську жінку для серйозних стосунків. Готовий забезпечувати». Цікаво, чи знайдеться хтось, хто клюне на таку приманку?
Я більше на сайти не заходжу. Вирішила: краще бути самій, ніж із тим, хто бачить у мені кухонний комбайн на ногах.
Жінки, чи стикалися ви з чоловіками, які з перших хвилин натякали, що шукають домробітницю, а не партнерку? Чоловіки, а ви, якщо живете самі й вам потрібна допомога по господарству — кажете про це одразу чи пізніше?
