— Ці рулони ти відвезеш назад. Інна легенько штовхнула найближчий картонний тубус носком м’якого домашнього капця. У вузькому коридорі їхньої нової двокімнатної квартири тепер височіла справжня переграда з шести щільних рулонів. Шпалери були болотного зеленого відтінку, а по темному тлу тягнулися безглузді жовті квіти, що перемежовувалися старомодними завитками. — Ще чого вигадала! — обурилася Раїса, сплеснувши руками. Яскраво нафарбовані губи свекрухи невдоволено витягнулися. — Прекрасне забарвлення. Веселе, свіже, прямо весною пахне. Подивишся — і настрій піднімається. — Ми домовлялися, що спальня буде світлою. Інна сунула руки в кишені домашньої кофти. П’ятий місяць вагітності нагадував про себе тягнучим болем у попереку, але зараз їй було не до відпочинку. — Світлі стіни занадто швидко брудняться, — відрізала Раїса. Вона поправила великий перстень, що сидів на вказівному пальці. — А ці практичні. Ні плям, ні бруду не помітно. Скоро дитина з’явиться, потім ще діти підуть, фломастерами все розмалюють. Що ти тоді зі своїми білими стінами робитимеш? Олежка відразу сказав, що треба брати саме ці. — Значить, Олежка так вирішив. Інна повільно перевела погляд на чоловіка. Олег тут же відвернувся. Він заповзявся нігтем зіскрібати зі стіни засохлу краплю свіжої шпаклівки, всім виглядом показуючи, що брати участь у розмові не збирається. Ключі від квартири вони отримали місяць тому. Грошей після покупки майже не залишилося. Частину першого внеску дали батьки Інни, решту довелося збирати по родичах і знайомих. Щоб не витрачатися на будівельну бригаду, подружжя вирішило зробити ремонт самостійно. Раїса негайно запропонувала свою допомогу. Щоправда, розуміла вона її вельми своєрідно. Щоранку свекруха приїжджала приблизно до десяти, варила собі каву і починала керувати. Валик або шпатель у руки вона не брала, бо у неї нібито піднімався тиск. Зате помічала кожну неровність на стелі і могла по півгодини пояснювати, чому молоді все роблять неправильно. А вчора Раїса разом з Олегом потай від Інни вирушила в будівельний магазин. — Іннусь, ну правда, — винувато почав чоловік, не наважуючись підняти очі. — Ми там майже три години ходили. Світлі шпалери коштують жахливо дорого. А ці продавалися зі знижкою. Ми пристойно заощадили. Давай все-таки поклеїмо? У спальні ж тільки сплять. Вночі все одно не розгледиш, якого кольору стіни. — Я це неподобство клеїти не стану, — жорстко заявила Інна. — Ой, та й не треба! Сиди зі своїм токсикозом, — пирхнула свекруха. Вона по-господарськи підчепила рулон ногой і підштовхнула його ближче до спальні. — На твоєму терміні взагалі шкідливо руками розмахувати. Йди приляж. Ми з Олежкою все зробимо самі. Як і раніше з усім справлялися, поки ти в його житті не з’явилася. — Це мій дім, — повільно вимовила Інна, виділяючи кожне слово. — І моя спальня. Я сказала, що зелених стін тут не буде. — Тобі тут належить тільки підпис в кредитному договорі, дорога, — протягнула Раїса з єхидною посмішкою. Вона переможно підняла підборіддя. — Виплачувати все одно будете з сімейних грошей. А головний годувальник у нас Олежка. Значить, він має повне право вибирати, на які стіни дивитися після важкого робочого дня. Інна стиснула зуби. Вона отримувала не менше чоловіка. Просто через вагітність і погіршення самопочуття перейшла на віддалену роботу. Зарплату їй перераховували регулярно, всі проекти вона здавала вчасно. Однак доводити що-небудь Раїсі не мало сенсу. Свекруха була переконана, що її син самотужки забезпечує сім’ю, а невістка зручно влаштувалася у нього на шиї. — Значить, мені не можна зайвий раз рухати руками? — перепитала Інна. — Саме так, — впевнено кивнула Раїса. — Добре. Тоді займайтеся всім самі. Інна повернулася і пішла у вітальню. Конфлікт через шпалери був лише черговим епізодом. За останній місяць Раїса встигла змінити майже всі рішення, які Інна приймала щодо ремонту. Видалила з онлайн-замовлення плитку, яка сподобалася невістці, і переконала Олега взяти дешеві стінові панелі. Відмовила його від душової кабіни і наполягла на важкій чавунній ванні. Караж Олег вимовляв одну й ту ж фразу: — Іннусь, ну мама поганого не порадить. Вона життя прожила, краще знає. Наступного ранку Раїса приїхала вже до дев’яти. Олег в цей момент виносив на сходовий майданчик мішки з будівельним сміттям. Інна сиділа біля вікна, влаштувавши ноутбук на колінах, і зводила таблиці для керівництва. На кухні горою стояла вчорашній немитий посуд. Поруч лежала чиста порожня сковорода. Незабаром з коридору пролунав обурений голос. Раїса з’явилася в дверях кімнати. — А сніданок де? — зарозуміло запитала вона, оглядаючи порожній стіл. — Там же, де моє право вибирати шпалери, — відповіла Інна, не відриваючись від екрана. — Це ще що має означати? Свекруха вперла долоні в боки. — Нічого особливого. Ви вчора самі сказали, що мені шкідливо рухати руками. Ось я і вирішила поберечь себе. Трохи попрацюю, а потім буду відпочивати. — Ти зовсім з’їхала з глузду? — обурилася Раїса. Вона ступила в кімнату. — Олег з ранку голодний працює! Йому клей розводити, драбину тягати, рулони піднімати! Чоловіка потрібно нормально годувати. Він з вчорашнього вечора на одних бутербродах сидить. — Хто вибирає шпалери, той і займається харчуванням, — сухо промовила Інна. Вона демонстративно кілька разів клацнула комп’ютерною мишею. — Ви тут головний виконроб. Ось і забезпечте робочих сніданком. — Інно! — обурився Олег. Він застиг у дверному отворі, стискаючи в руках рулон щільних пакетів для сміття. — А що Інна? Вона нарешті відірвалася від ноутбука і подивилася на чоловіка. — Твоя мама велела мені лежати. Я виконую розпорядження. А якщо годувальник зголоднів, он може сварити собі пельмені. У морозилці лежить ціла упаковка. Раїса з розмаху хлопнула долонями по стегнах. Потім розвернулася і, голосно тупаючи, попрямувала на кухню. Через кілька секунд звідти почувся гуркіт тарілок. З крана з шумом полилася вода, заглушаючи роздратоване бурмотіння свекрухи. Інна ледь помітно посміхнулася. Досить. Вона більше не збиралася готувати обіди з кількох страв людям, які не рахувалися з її думкою. Набридло бути зручною, мовчки погоджуватися і робити вигляд, ніби все, що відбувається, її влаштовує. До вечора по квартирі розносилися удари, шелест паперу і незадоволені зітхання. Олег з матір’ю займалися спальнею. Розводили клей, відміряли смуги зелених шпалер і сперечалися через візерунок, який ніяк не хотів збігатися. Інна принципово не заходила в кімнату. Близько першої години дня вона замовила доставку гарячого обіду. Кур’єра зустріла сама, забрала пакети і повернулася до робочого столу. Їла прямо перед ноутбуком, поки Олег і Раїса перебивалися сухими бутербродами. Свекруха кілька разів пройшла повз з порожньою чашкою і кожен раз особливо голосно зітхала. Але Інна робила вигляд, що повністю зайнята звітами і нічого не помічає. Після їжі вона акуратно склала порожні контейнери і викинула їх у сміттєве відро. Приблизно до сьомої вечора шум нарешті припинився. Вхідні двері хлопнули. Олег вирушив у господарський магазин за розчинником і питною водою, тому що вода з крана мала неприємний металевий запах. Інна відклала ноутбук і потягнулася. Після кількох годин сидіння поперек нив ще сильніше. Вона обережно піднялася і пішла на кухню, щоб налити собі води з фільтра. Двері на балкон були прочинені. Звідти доносився жвавий голос Раїси. Свекруха розмовляла з кимось по телефону. Інна зупинилася біля отвору. — Та кажу тобі, вперта, як осел, — голосно розповідала Раиса, намагаючись перекричати шум машин з вулиці. Вона спиралася ліктями на підвіконня. — Сидить зі своїм комп’ютером, зображує з себе важливу даму. Навіть яєчню Олежці не приготувала. Настала коротка пауза. Співрозмовниця, мабуть, щось запитала. — Ой, Валю, нічого страшного, перебіситься, — безтурботно продовжила свекруха. — Звичайно, ми вже наклеїли зелені. Я Олежці відразу сказала, щоб не потакав кожному її капризу. Нехай тепер живе в своєму болотці. Вона вагітна, у неї гормони. Подметься кілька днів і заспокоїться. Куди вона взагалі дінеться з цієї квартири? Інна сильніше стиснула порожню склянку. — Ой, та що ти! — засміялася Раїса, размахуючи вільною рукою. Потім знизила голос, але Інна все одно прекрасно чула кожне слово. — Я Олежці вже поставила умову. Якщо народиться хлопчик, назвемо Левом. На честь мого діда. Він спочатку щось мямлив, говорив, ніби вони хочуть Артема. Але потім погодився. Зрозумів нарешті, що мати йому поганого не побажає. Інна прочинила рота. Виходило, за її спиною вирішили вже не тільки колір стін. Вони вибрали ім’я для її дитини.
Інна не одразу змогла осмислити почуте. Одна справа — сваритеся через шпалери, плитку, ванну або дешеве підлогове покриття. Усе це належало до ремонту, до побутових дрібниць, які при бажанні можна було переробити. Навіть зелені стіни рано чи пізно можна було перефарбувати або переклеїти. Але ім’я дитини було зовсім іншим. Вони з Олегом обговорювали його десятки разів. Уявляли, яким буде їхній син, сперечалися про різні варіанти, сміялися, вибирали. Інна з самого початку хотіла назвати хлопчика Артемом. Чоловік не заперечував. Навпаки, погоджувався, посміхався і обережно гладив її округлий живіт. Ніякого Лева в їхніх спільних планах ніколи не було. — А ця хай хоч від злості лусне, — продовжувала весело щебетати Раїса. Свекруха поправила шовкову хустку, зав’язану на шиї. — Хто її взагалі питати стане? Якщо бабуся сказала, що буде Льова, значить, так і буде. На іншому кінці дроту знову щось відповіли. Судячи з виразу обличчя Раїси, тітка Валя все ж засумнівалася, що такий план вдасться провернути без наслідків. — Валю, ну ти міркуєш як дитина, чесне слово, — поблажливо усміхнулася свекруха. Вона переклала телефон до іншого вуха. — Олежка сам піде оформляти документи. Він батько, вони офіційно одружені. Візьме паспорт, довідку з пологового будинку і запише хлопчика Левом. Потім принесе свідоцтво додому, і поставимо нашу важливу даму перед готовим рішенням. Покричить, поплаче пару днів і заспокоїться. Не стане ж вона судитися з власним чоловіком через ім’я в документі. Склянка ледь не випала з рук Інни. Значить, ось як. Значить, для Раїси вона була всього лише розпещеною фіфою, яку можна поставити перед фактом. Спочатку змусити жити серед болотних стін, потім позбавити права назвати власного сина. Але страшніше за все було інше. Олег погодився. Її чоловік, людина, з якою вона оформила спільну квартиру, будувала плани і збиралася ростити дитину, дозволив матері вирішувати все за них. Він не просто промовчав. Він кивнув на пропозицію обманом оформити сина під ім’ям, яке Інна ніколи не вибирала. У передпокої повернувся ключ. Повернувся Олег. Він пройшов всередину, звякнувши пляшками з водою, недбало скинув кросівки повз килимка і попрямував в бік кухні. — Іннусь, а ти чого стоїш без світла? — запитав він. Чоловік клацнув вимикачем. Раїса на балконі миттєво завершила розмову. Вона квапливо увійшла в кімнату і натягнула на обличчя солодку, майже ласкаву посмішку. — Ой, діточки, а я тут з тіткою Валею трохи розмовляла, — затарахкала вона. — Вийшла свіжим повітрям подихати, а то від клею вже голова паморочиться. Олежка, воду купив? У роті зовсім пересохло від будівельного пилу. Інна повільно поставила порожню склянку на стіл. Потім повернулася до чоловіка. — Збирай речі, — насилу вимовила вона. — Що? — не зрозумів Олег. Він застиг, все ще тримаючи пляшку в руці. — Я сказала, збирай речі. Спортивну сумку, свій одяг і маму заодно. — Інно, ти знову влаштовуєш скандал? — миттєво спалахнула Раїса. Нудотна посмішка зникла з її обличчя так швидко, немов її і не було. — Тепер що не так? Через брудний посуд? Чи ти знову про шпалери? Та ми вже половину спальні зробили! Все лягло ідеально, візерунок майже скрізь збігся! — Через Льовочку, — холодно вимовила Інна. Олег різко ковтнув. Його обличчя витягнулося. Він розгублено подивився спочатку на матір, потім на дружину. З його виразу було видно, що таємний план розвалився ще до того, як його встигли втілити. — Ти… чула? — тихо запитав він. — Від першого слова до останнього. Інна зробила крок вперед і стала біля проходу, не дозволяючи їм пройти далі в квартиру. — З цього моменту ремонт припиняється. Негайно. Ви обоє йдете в спальню, знімаєте зі стін все, що встигли наклеїти, складаєте залишки рулонів в пакети і їдете. — Ти як смієш виганяти матір з дому?! — закричала Раїса. Вона з силою тупнула ногою. — Ми тут цілий день працюємо! Спини гнемо, сили витрачаємо, здоров’я втрачаємо! Все для вас робимо! — Це мій дім, — спокійно відповіла Інна. — І я маю право вирішувати, хто тут залишається. — Олежка! — свекруха схопила сина за рукав. — Ти чуєш, яким тоном вона розмовляє з твоєю матір’ю? Постав її на місце! Олег зробив крок до дружини і спробував м’яко взяти її за руку. — Іннусь, мама просто сказала зайве. Не подумала. Хто стане оформляти дитину без твого згоди? Вона перед тіткою Валею вирішила похвалитися, ось і наговорила. Ти ж знаєш, як жінки іноді люблять перебільшити. Інна відсмикнула руку. — Ти погодився. — Та я просто кивнув, щоб вона відчепилася, — поспішно почав виправдовуватися він. — Ти ж знаєш мою маму. Якщо з нею сперечатися, потім весь день вислуховувати доведеться. Я б все одно записав сина Артемом. — Значить, йди з нею, щоб вона більше не приставала, — відрізала Інна. Вона вийшла в коридор, підняла один з рулонів, що залишилися, і штовхнула його ногою прямо до Олега. — У тебе п’ять хвилин. Перший варіант: твоя мати йде зараз, без криків і обговорень. Після цього ми з тобою серйозно розмовляємо про кордони, про те, хто приймає рішення в нашій родині і чому ти все робиш у мене за спиною. Другий варіант: ви йдете разом. І тоді свого Льовочку будете виховувати десь в іншому місці. Інна подивилася на годинник. — Час пішов. Олег стояв посеред коридору і нервово перебирав ключі в долоні. Раїса важко дихала. З її обличчя було видно, що вона чекає, коли син нарешті підвищить голос, осадить дружину і зажадає поваги до матері. Але Олег мовчав. Він не поспішав захищати Раїсу. Не викрикував звичне «мама права» і не намагався знову вмовити Інну поступитися. Пройшов місяць. Стіни в спальні тепер були світло-сірими. Інна клеїла нові шпалери самостійно. Щільний флізелін добре лягав на підготовлену поверхню і приховував невеликі нерівності, що залишилися після попереднього ремонту. Олегу вона не дозволяла навіть тримати драбину. Єдине, що йому довірили, — розмішувати клей в пластиковому відрі і вчасно подавати чисті інструменти. Сам Олег весь цей час спав у вітальні на розкладному кріслі. Після роботи він готував вечерю, мив посуд за двох, виносив сміття і намагався зайвий раз не потрапляти дружині на очі. Пробачення він тепер просив не словами, а вчинками, прекрасно розуміючи, що одних обіцянок недостатньо. Раїса більше не з’являлася в їхній квартирі. Не приїжджала керувати ремонтом, не переробляла покупки і не роздавала поради. Інну це повністю влаштовувало. Так в домі стало набагато спокійніше.
