Я довго мовчала, мабуть аж занадто. Бо коли мовчиш – на голову сідають.
Ми з чоловіком живемо окремо, але свекрусі завжди допомагали. Не тому, що вона просила, а тому, що совість не дозволяла інакше. Пенсія в Ірини Іванівни невелика, здоров’я вже не те. Раз на тиждень – продукти: масло, олія, м’ясо, яйця, сир, крупи, фрукти купували та й фінансово підтримували.
– Мамо, щоб у вас усе було, ні в чому собі не відмовляйте, – говорив Давид складаючи пакети в холодильник.
– Дякую, діти, без вас би я не справилась.
Аж поки одного дня я не зайшла до неї без попередження. Відкрила холодильник – і в мене серце обірвалося – порожньо. На полиці – половинка хліба і пакет сметани. Я стояла і не могла повірити очам.
– Мамо, а де все?.
Свекруха занервувала, почала поправляти фартух.
– Знову Галині віддали?
– Ну, їй же важко.
– Важко?!
Галина – моя зовиця, якій під 40 років. Має школярку-дочку. Зовиця здорова, як кінь, але працювати не хоче, бо звикла, що її всі утримують: мама, брат, тепер ще й ми.
– Мамо, але ж ми це купували вам.
– Та вона ж з дитиною.
– А я що, без дитини?!
Того ж вечора я пішла до зовиці. Галина сиділа на кухні, пила каву, а на столі – наше масло, сир, яйця.
– О, привіт. Чай будеш?
– Ні, я прийшла поговорити.
– Про що?
– Про те, що ти регулярно обчищаєш холодильник матері.
– Мама сама дає.
– Мама дає те, що ми купуємо.
– І що? Вам шкода? У вас же є.
– Слухай сюди уважно. Тобі майже 40 років, не хвора, дитина в школі, а не немовля. Ти можеш працювати, але не хочеш.
– А ти мені не вказуй!
– Буду вказувати, бо більше ми тебе утримувати не будемо.
– Що значить “не будемо”?
– А те. Продукти для мами – тільки для мами. Ще раз побачу, що ти там “пасешся” – поговоримо інакше.
– Та хто ти така?
Та я пішла, і не чула її криків у спину.
Коли повернулась додому, чоловік мовчав довго. А потім сказав:
– Ти правильно зробила. Я сам мав це сказати.
З того дня ми допомагаємо свекрусі інакше: купуємо рівно стільки, щоб вистачало їй; продукти привозимо і контролюємо; а зовиці прямо сказали: “Хочеш їсти – йди працюй”. Так, я стала для них “поганою”, але знаєте що? Краще бути поганою, ніж зручною. Хіба ні?
