Я завжди пишалась своїм сином, виховувала його інтелігентною розумною людиною. І можу з гордістю сказати – все мені вдалося. Доки інші хлопчаки десь вешталися, мій Стас книжки читав і різні гуртки відвідував. Я й сама такою була і змалку мріяла вчителькою стати. Ось вже 50 років працюю у школі. Маю чимало досягнень і вчительських нагород. Навіть “Вчитель року” вигравала на рівні області.
Тож ви розумієте, що для мене надзвичайно важливо, щоб в сім’ї всі були освічені та прагнули розвиватися. Син таким і зростав, закінчив шкоду з відзнакою та вступив до університету. Там і зустрів свою Віру. З таким захопленням розповідав про неї. Казав, що разом їм цікаво та весело. Я не могла натішитися, доки Стас її не привів.
На вигляд Віра доволі симпатична дівчина, вона навіть сподобалась мені. Доки не почала говорити.
– Добрий день! Накінець познайомились! Квартира у вас така вдобна…
В мене аж серце защемило від такого вітання. І це був лишень початок. Надалі кожна фраза була “краща” за попередню. Мені кортіло вуха собі чимось. Ледве витримала. А наступного дня вирішила зі Стасом серйозно поговорити.
– Сину, ти що глухий? Не бачиш, яка вона безграмотна?
– Мамо, ну вона з села, там всі так спілкуються. Але для мене це не так принципово.
– Ти що? Чи ти дітей не плануєш? Хочеш, щоб вони теж так говорили. Знайди собі нормальну дівчину, доки не пізно.
Та син мене не послухав, посварилися ми страшенно. Якийсь час навіть не спілкувалися. Згодом він лише подзвонив і повідомив, що вже розписався з Вірою. Як прикро мені було. Син одружився, а мені й не сказав. Та вони були доволі самостійними. Обидвоє вже працювали і квартиру винаймали. Якось я вже не витримала і напросилася до них в гості.
Щойно увійшла – очам своїм не повірила. Такої чистоти ні в кого не бачила. А скільки всього Віра готувала і смачно. Виявилось, що вона дуже працьовита. Врешті ми якось налагодили спілкування. Невістка навіть запросила нас з чоловіком на день народження. І тоді я вирішила натякнути їй, що ще може покращити свою грамотність і подарувала “Український правопис”. Та це викликало хвилю обурення. І найбільше зачепило сина, а не невістку.
– Як ти могла? Я думав ти стала нарешті мудрішою!
– А що тут поганого. Я б і свасі правопис подарувала. Бо усе сімейство безграмотне!
І ми знову посварилися. Врешті, коли Віра завагітніла, мені навіть ніхто не сказав. Дуже я через усе це переймалася. Ще цієї осені ми з чоловіком важко перехворіли, а тоді й світло вимикати почали. А в нас у квартирі все на електроенергії. Стас знав все це, мабуть, того й приїхав перевірити, як ми.
– Збирайтеся, поки світла й опалення не буде – поживете в селі в тестів!
– Ти що? Як ти собі це уявляєш?
– У них великий будинок! Теща сама запропонувала.
Я не хотіла, та виходу ми вже не мали. Зібрались і поїхали. В тещі світло власне, будинок дровами опалюється. Зустріли нас дуже гарно. Наготували всілякого, теплу кімнату виділили. Мені так соромно стало через свою поведінку. Невістка теж приїхала. вона вже на дев’ятому місяці. Поводилась так, наче я її не образила. Ще й привезла мені всілякого добра – косметику, засоби для догляду.
Лиш тепер я почала розуміти, що певно грамотність не найголовніше. Хоча онука все ж буду навчати. А ви як гадаєте – важливо бути освіченим чи ні?
