Звечора я довго не могла заснути. А як тільки вдалося заплющити очі хоча б на кілька хвилин, мене розбудила Світлана.
Я розплющила очі й побачила біля себе маленьку дівчинку. Вона дивилася на мене темними оченятами і наївно запитувала, коли буде мама? Я нічого не відповіла племінниці. Натомість запитала, чому та досі не спить. Світланка опустила голову, сказала, що їй страшно і знову перепитала, коли прийде її мама. А я й сама не знала, що їй відповісти.
Ані моя сестра, ані її чоловік не відповідали на мої дзвінки вже кілька днів. Де їх шукати, я й гадки не мала. Усе, що я знала: у понеділок вони провели доньку в садок, сіли у машину і більше їх ніхто не бачив. Довелося навіть у поліцію звернутися. Пошуки вже почалися.
Того дня мені навіть довелося піти по племінницю в дитячий садочок. Вихователька вивідала в дитини номер рідних, бо не знала, що робити: усе зачиняється, а по дитя і досі ніхто не прийшов.
Ми почекали кілька годин. Тоді подзвонили на роботу. Виявилося, там батьків Світлани також не було.
До тієї миті у мене було стільки планів на тиждень, але довелося відкласти все. Хоч мама і наполягала, що спробує владнати все самотужки, але що вона може? Вона вже у віці. Ось так я залишилася вдома, ще й племінницю у себе прихистила. Правда мамі цього ще не встигла повідомити. Вона думає, що я разом зі Світланкою їду на море. Вона навіть просила ключі від моєї квартири віддати їй, мовляв, доглядатиму за домом.
Я тоді ще неабияк здивувалася. У неї донька пропала, онука без даху над головою, а вона мені квіти біжить поливати. Ще й радісна така, що я нарешті у відпустку зібралася. Намагаюся заперечити, що не до цього зараз, а вона мені: “Ти ж так довго відкладала гроші! Цілий рік безупинно працювала! Їдь і крапка.”
От я й вирішила підіграти. Зібрала сумки, попрощалася, попросила нас не проводити.
Матір пішла, а ми зі Світланкою так і лишилися сидіти на квартирі.
Не минуло й половини дня, як ненька відчинила двері дублікатом і ввійшла всередину разом зі зниклою сестрою.
– Мама знайшлася!- закричала Світланка і кинулася до моєї сестри.
Коли мати збагнула, що я нікуди навіть не виходила з дому, то була вкрай здивована. Не очікувала вона такого.
– А ти що тут робиш,- запитала мене вона.
– Живу. А ви?
Мене більше цікавило, що вони задумали, доки я мала летіти в іншу країну.
Мама почала виправдовуватися. Казала, що випадково перестріла мою сестру тут. Але настільки плуталася у власній брехні, що я збагнула все одразу ж.
– Я знаю, що це брехня. Розповідайте мені правду.
Запала тиша, аж доки мати не почала розповідати.
Виявляється, Світланку навмисне залишили у мене, щоб дитина на море з’їздила. У сім’ї сестри з фінансами препогано, тому вони б собі такого не дозволили. Та й знають, що в іншому випадку я б не погодилася брати племінницю із собою.
Я з осудом глянула на сестру. Помітила, що та змінила зачіску, купила новий золотий ланцюжок, манікюр зробила. На честь якого свята, цікаво?
Я хотіла продовжити допит, але нас обірвав стук у двері. Мама та сестра переглянулися. А я пішла відчиняти. На порозі стояла пара. Я здивувалася – вперше їх бачила. Запитала, що їм потрібно, а вони мені заявили, що прийшли подивитися квартиру, яку забронювали на цілий тиждень.
Я витріщилася на гостей. Тоді знову повернулася до рідних. Ті поопускали голови.
Я почала ще дужче вимагати пояснень. Сестра аргументувала все тим, що квартира не повинна простоювати даремно. Вона збиралася здати її на деякий час, а гроші тоді обов’язково поділила б зі мною.
Я розсміялася і запитала, хіба ж це совісно чужим майном розпоряджатися? А у відповідь почула докори, що я всіх обдурила, нікуди не поїхала, ще й дитині щось там винна через скасовану поїздку.
Я перепитала, хто тут ще обманює найбільше. І взагалі, чому я повинна дбати про відпочинок дитини, якщо у неї є рідні батьки?
Сестра розізлилася. Наговорила мені дурниць та образ, взяла під руку матір, попрощалася зі Світланою і пішла. Мені аж дар мови відняло. Вона знову залишила свою доньку зі мною.
Тільки згодом я дізналася, що в садку всім повідомили, що дитини не буде цілий тиждень, вважаючи, що та потрапить зі мною на відпочинок. А тут он як все склалося. Батьки дівчинки, до слова, все-таки працюють. Тож за малечею дивитися нікому.
А тут я без діла сиджу. Відпустку взяла, то можу і за племінницею подивитися. Сама ж винна, що на море її не повезла. Ось так мене ще й винною зробили, начебто я не розумію очевидних речей.
Я одразу набрала сестру. Пояснила, що не сидітиму зі Світланкою – не мої це турботи. Хоче, то хай веде дитину в садок, а ні, то нехай з бабусею сидить. В останньої вистачає здоров’я та сил на афери то й на внучку вистачить.
Не знаю, чи вчинила я правильно, але чесно не очікувала подібного від власної сім’ї. Ну сестра – це ще таке, але ось мама…
А що ви зробили б у такій ситуації?
