Зі свекрухою у нас хороші відносини. Вона мене відразу прийняла. Та після народження онуки, вона на нас образилась і не розмовляє.
Зі своїм майбутнім чоловіком Сашею ми познайомились через інтернет. Спершу листувались, а тоді зустрілись.
Вже після першої зустрічі, я зрозуміла, що це моя людина, він відчув те саме. Тому з весіллям ми не затягували, а відгуляли через пів року після знайомства.
Мама Саши – Олена Вікторівна прийняла мене за доньку, в неї лише один син. Ми чудово ладнали, ходили одна до одної в гості, порадами вона не тиснула. Я раділа, що маю такі теплі стосунки зі свекрухою.
Мешкали ми з чоловіком в квартирі, яку Саша отримав у спадок від бабусі. Зробили ремонт та жили у своє задоволення. З дітьми не квапились, бо хотіли міцно стати на ноги.
Олена Вікторівна такого нашого прагнення не розділяла. Вона хотіла онуків і якнайшвидше. Навіть, при родичах могла закотити сцену зі сльозами, що вона досі не бабуся. Тоді її всі заспокоювали та відпоювали таблетками. Я в ці моменти почувалась дуже ніяково.
Вона й нам не раз говорила, що треба поспішити з дітьми.
– Спершу народіть мені онука чи онуку, а тоді живіть собі у своє задоволення. Хто вам забороняє? – Радила свекруха.
Коли я дізналася, що чекаю дитину, радості Олени Вікторівни не було меж. Вона хіба оголошення на радіо не дала, що стане бабусею. Розповідала про це всім і при кожній нагоді.
Я народила здорову дівчинку. Коли приїхала додому з пологового, вирішили, що одразу охрестимо немовля. Так і зробили. За тиждень відгуляли хрестини. Проте, без скандалу не обійшлось.
Олена Вікторівна, коли почула, що ми доньку назвемо Марія страшенно на нас образилась. Її й на хрестинах не було, бо вона вважала, що ми неправильно обрали ім’я для доньки. Свекруха вирішила, що ми мали дитину назвати на її честь, бо вона дуже чекала на появу онуки. Чому вона собі це вирішила, невідомо, ми нічого такого їй не обіцяли.
І от нашій Марійці уже 3 місяці, а бабуся Олена так жодного разу і не прийшла. Вона чекає, що ми маємо попросити у неї пробачення за невірне ім’я доньці й назвати дитину так, як того хоче свекруха.
Ми такого робити не збираємось. Це наша дитина, називаємо так, як вважаємо правильним.
Як можна так хотіти онуку, щоб жодного разу до неї не прийти, скажіть? Це якась дурна гордість. Мої ж батьки приїжджають за кожної нагоди, аби побавити онуку і не чекають особливих привілеїв, як свекруха. Хай ображається скільки хоче, ми свого рішення не змінимо.
Як би ви на таку поведінку реагували?
