Телефон задзвонив так різко, ніби хтось ударив ложкою об скло. Мар’яна здригнулася, притисла долоню до кишені фартуха й відчула, як тепла пластмасова спинка телефона наче обпікає шкіру.
На екрані висвітилося: «Мирон».
Вона всміхнулася сама до себе, ще не знаючи, що це буде її остання «тиха» усмішка за довгий час. Вийшла на ґанок, у прохолодний вечір, де пахло скошеною травою й мокрим пилом, і натиснула «прийняти».
