— Навіщо ви все спаскудили, я ж вам святиню довірила! — старенька ледь трималася на ногах, дивлячись на порожнє подвір’я. — Я ж цю хату вам віддала не для того, щоб ви пам’ять про мого татка з корінням видерли!
Ці слова розітнули суботній спокій так раптово, що робочі з лопатами миттєво притихли.
Все почалося кількома місяцями раніше звичайного телефонного дзвінка, який нібито нічого поганого не віщував.
— Богдане, синку, ви б приїхали з Надійкою на вихідні, — тихо приглушеним голосом говорила у слухавку мати. — Давно не бачилися, та й справа є дуже серйозна.
Богдан, який саме контролював ремонтний об’єкт і заклопотано махав рукою майстрам, переклав телефон.
— Мамо, щось трапилося? Як ти почуваєшся? Навіщо така таємничість?
— Все добре, синку, не переживай так. Просто це розмова не для телефону. Приїжджайте разом із Надійкою, і маленьку Оленьку беріть.
Увечері за вечерею Богдан поділився новиною з дружиною, відклавши виделку вбік і задумливо дивлячись у вікно.
Дізнатися більше
історії
Історія
історія
— Мати сьогодні дзвонила, дуже просила приїхати в гості, каже, якась важлива розмова чекає.
Надійка якраз розкладала вечерю по тарілках і одразу ж підтримала ідею.
— Ну то давай поїдемо, ми й справді вже кілька місяців у неї не були. А про що саме розмова, вона не натякнула?
— Ні, сказала тільки, що справа серйозна, а мені на будівництві не було коли розпитувати.
— Оленьку з собою візьмемо, вона якраз за бабусею скучила. Олю, поїдеш на вихідні до бабусі Катрі?
Мала Олинка, відірвавшись від своєї каші, радісно закивала головою.
