• неділя, 28 червня 2026 р.

    — Мамо, щось трапилося? Як ти почуваєшся? Навіщо така таємничість? — Все добре, синку, не переживай так. Просто це розмова не для телефону. Приїжджайте разом із Надійкою, і маленьку Оленьку беріть.


     — Навіщо ви все спаскудили, я ж вам святиню довірила! — старенька ледь трималася на ногах, дивлячись на порожнє подвір’я. — Я ж цю хату вам віддала не для того, щоб ви пам’ять про мого татка з корінням видерли!

    Ці слова розітнули суботній спокій так раптово, що робочі з лопатами миттєво притихли.

    Все почалося кількома місяцями раніше звичайного телефонного дзвінка, який нібито нічого поганого не віщував.

    — Богдане, синку, ви б приїхали з Надійкою на вихідні, — тихо приглушеним голосом говорила у слухавку мати. — Давно не бачилися, та й справа є дуже серйозна.

    Богдан, який саме контролював ремонтний об’єкт і заклопотано махав рукою майстрам, переклав телефон.

    — Мамо, щось трапилося? Як ти почуваєшся? Навіщо така таємничість?

    — Все добре, синку, не переживай так. Просто це розмова не для телефону. Приїжджайте разом із Надійкою, і маленьку Оленьку беріть.

    Увечері за вечерею Богдан поділився новиною з дружиною, відклавши виделку вбік і задумливо дивлячись у вікно.

    Дізнатися більше

    історії

    Історія

    історія

    — Мати сьогодні дзвонила, дуже просила приїхати в гості, каже, якась важлива розмова чекає.

    Надійка якраз розкладала вечерю по тарілках і одразу ж підтримала ідею.

    — Ну то давай поїдемо, ми й справді вже кілька місяців у неї не були. А про що саме розмова, вона не натякнула?

    — Ні, сказала тільки, що справа серйозна, а мені на будівництві не було коли розпитувати.

    — Оленьку з собою візьмемо, вона якраз за бабусею скучила. Олю, поїдеш на вихідні до бабусі Катрі?

    Мала Олинка, відірвавшись від своєї каші, радісно закивала головою.

    — Поїду! Там же кицька Мурка є, я їй смаколика привезу!

    У суботу зранку родина вже була в дорозі. Донька куняла на задньому сидінні, Надійка переглядала новини в телефоні, а Богдан крутив кермо й аналізував останні події.

    Мати останнім часом дзвонила нечасто. Після того як три роки тому не стало батька, вона ніби замкнулася в собі й дуже постаріла.

    На родинну садибу за містом їздила сама, порпалася там на городі, хоча Богдан бачив, що кожне зусилля дається їй дедалі важче.

    Катерина Петрівна відкрила двері, і з хати одразу пахнуло свіжими пиріжками з капустою та яблуками.