— Я після роботи не наймалася на другу зміну, щоб годувати твою матір із лотків!…
…— Ти їй знову половину вечері в лотки пакуєш?
Євген відклав телефон на обідній стіл і поглянув на три пластикові контейнери біля плити.
— Не половину, а те, що залишилося, — огризнулася Варя.
Вона з зусиллям затиснула кришку на останньому контейнері й склала їх один на один.
— Антоніна Василівна сама попросила. Сказала, що завтра візьме на роботу, аби не бігати до їдальні.
— Ну й чудово. Чого ти так нервуєш?
Варя кинула лопатку в раковину й з гуркотом закрутила кран.
— Жень, ти не розумієш. Вона до нас ходить щодня вже третій тиждень.
Євген ліниво потягнувся на стільці.
— І що?
— Сидить аж до самого вечора. Грається зі Стасом, а потім забирає вечерю. Вчора забрала половину м’ясного пирога.
Позавчора — макарони по-флотськи, цілу сковорідку! — Варя уперлася руками в край стільниці. — Раніше вона взагалі чужу їжу не брала!
Завжди нехтувала. Казала, що я багато солі кладу. А тепер з’їдає все підряд.
— Та годі уже накручувати себе, — відмахнувся чоловік. — У мами відпустка. Їй вдома нудно самій.
